Андрій ЖОВАНИК

Андрій народився у Києві, закінчив Київський національний університет будівництва і архітектури, мав найвищу кваліфікацію інженера технічного нагляду. Свого часу будував «Метроград» у Києві та керував оздоблювальними роботами в Театрі ляльок. У 2021 році прийшов працювати на Укрзалізницю електромеханіком електрозв’язку філії «Центральна станція зв’язку».

Андрій був активним громадським діячем, членом Історичного клубу «Холодний Яр», опікуном київського Пласту. Він був учасником усіх ключових революцій (на граніті, Помаранчевої, Гідності).

З літа 2014 року воював на Донбасі у лавах «Правого сектору».

З першого дня повномасштабного вторгнення воював у складі ОДЧ «Карпатська Січ». Служив у ЗСУ, був командиром роти, керував обороною Соледара.

Життя 46-річного молодшого лейтенанта Андрія Жованика обірвалось 2 серпня 2022 року від кулі ворожого снайпера поблизу Соледара на Донеччині. Він загинув, намагаючись евакуювати тіло свого побратима Юрія Коваленка.

Андрію посмертно надано звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».

Він був хороброю, щедрою та працьовитою людиною з «золотими руками», яка в принципах була тверда та непоступлива. Про нього знято документальні фільми, його слова «Загинути в бою – це честь» стали заповітом.

У Андрія залишились дружина Оксана, сини Василь (бандурист, нині в ЗСУ) і Богдан, та донька Катерина.

Колектив Центральної станції зв’язку АТ «Укрзалізниця» з глибокою шаною схиляє голову перед своїм колегою. Електромеханік зв'язку, який був будівельником Києва та одним із керівників оборони Соледара, поліг як Герой України при спробі порятунку побратима. Його незламність духу, чесність та самопожертва — це найвища планка гідності. Слава Герою!