Руслан КУЛАКОВ

Руслан народився у місті Синельникове на Дніпропетровщині. Отримавши неповну вищу освіту в Павлоградському технікумі Національного гірничого університету, він вирішив пов’язати своє життя зі сталевими магістралями рідного краю.

Понад 9 років Руслан присвятив залізниці. Його трудовий шлях розпочався у грудні 2016 року, коли він прийшов монтером колії 2 розряду до Синельниківської дистанції колії регіональної філії «Придніпровська залізниця». Колеги згадують його як винятково сумлінного, відповідального працівника, який ніколи не боявся важкої праці. Прагнучи професійного розвитку, Руслан додатково закінчив Марганецьку дортехшколу, де опанував фах кранівника. Окрім утримання колій, він часто забезпечував важливі вантажні роботи на складі. Руслан був справжнім командним гравцем, товариським і щирим, який умів знайти спільну мову з кожним, за що його безмежно цінували в колективі.

З початком повномасштабного вторгнення Руслан не залишився осторонь — він пішов на фронт добровольцем. Уже 9 березня 2022 року чоловік став до лав Збройних Сил України. В навчальному центрі за любов до солодощів він отримав добродушний позивний «Згущонка», який згодом на передовій змінився на бойове «Флокі». Навіть в окопах Руслан пам’ятав про залізничну родину: телефонував колегам, цікавився справами підрозділу, підтримував зв'язок із товаришами.

8 червня 2024 року під час запеклих боїв поблизу селища Калинівка Бахмутського району Донецької області Руслан зник безвісти. Довгі два роки колеги та рідні відмовлялися вірити в найгірше, плекаючи надію на диво. Проте у травні 2026 року офіційне свідоцтво про смерть назавжди обірвало ці сподівання, підтвердивши, що воїн поліг у тому бою, захищаючи територіальну цілісність України.

У цивільному житті Руслан був душею компанії — веселим, життєрадісним та майстровитим. Він мав «золоті руки», любив поратися біля техніки та мріяв придбати власний автомобіль. Понад усе на світі він обожнював свою родину, за спокій якої і пішов воювати, та завжди намагався радувати подарунками своїх найдорожчих — сина й доньку.

У Руслана залишилися батьки, дружина Антоніна та двоє дітей. Жодні слова не втамують цей глибокий біль, але пам’ять про його велике серце та подвиг житиме вічно.

Колектив Синельниківської дистанції колії регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Укрзалізниця» висловлює найглибші співчуття родині полеглого воїна-залізничника. Ми схиляємо голови у німій скорботі. Світлий спомин про нашого колегу та Героя назавжди залишиться в наших серцях.

Шана нашому Герою!