Руслан ЯНКОВЧУК

Руслан народився 3 травня 1975 року в місті Козятин. Він був людиною світлої душі та надзвичайної працьовитості. Залізниці він присвятив 26 років свого життя: з травня 1999 року незмінно працював у Козятинському загоні воєнізованої охорони. Колеги пам’ятають його як надійну, відповідальну та врівноважену людину.

Став до лав ЗСУ 26 червня 2024 року. Служив у роті вогневої підтримки. Був спокійним, розважливим та надзвичайно акуратним. Навіть у пеклі війни він вносив порядок у побут підрозділу, дбав про забезпечення побратимів та організовував спільну роботу.

Рідним ніколи не розповідав про жахи війни, запевняючи, що «все добре». Тільки найближчим друзям зізнавався, що навколо — справжнє пекло.

Руслан понад усе любив землю — це захоплення передалося йому від прадідуся. Він плекав свій сад, вирощував городину і радів кожному плоду своєї праці. Його іншим великим захопленням була фотографія; у сімейному архіві назавжди залишаться світлини щасливих митей, зроблені його рукою. Він був надзвичайно турботливим: ніколи не повертався додому без «гостинця» для близьких.

Руслан Миколайович Янковчук, стрілець воєнізованої охорони, загинув 26 листопада 2024 року, захищаючи Україну на одному з найважчих напрямків. Його життя обірвалося під час відбиття штурмових дій противника неподалік населеного пункту Пушкіне Покровського району Донецької області.

Цілий рік Руслан вважався зниклим безвісти. Лише у грудні 2025 року через експертизу ДНК надія батьків остаточно згасла, а Герой повернувся додому «на щиті».

У Руслана залишилися батьки — Микола та Алла.

Колектив Козятинського загону воєнізованої охорони АТ «Укрзалізниця» з невимовним болем та глибокою шаною схиляє голови перед Русланом Янковчуком. Його доброта, відповідальність та велика жертва назавжди залишаться в наших серцях. Вічна пам'ять і шана нашому Герою!