Володимир ГЛИНЯНИЙ

Володимир народився у селі Канцерівка Запорізької області. Життєлюбний та творчий за своєю природою, він мав особливий дар — тонку й чутливу душу, яка глибоко відчувала красу. Успадкувавши від матері Олени Юріївни велику любов до квіткарства, Володимир знайшов себе у ландшафтному дизайні та благоустрої. Довгий час він працював у запорізькому «Зеленбуді», де його руками створювалася краса: він майстерно порався в садах, займався озелененням міських та районних ярмарків, перетворюючи буденний простір на квітучі оази. Його життя було тісно пов'язане із землею, яку він так щиро любив прикрашати, і яка згодом покликала його на свій захист.

Є люди, чиє життя нагадує яскравий спалах — сповнене щирого сміху, творчої енергії та безмежної доброти. Вони прикрашають цей світ своєю присутністю, а коли йдуть у засвіти, залишають по собі тепле світло, яке не згасне ніколи. Таким був Володимир Сергійович Глиняний — життєрадісний син, коханий брат, надійний залізничник та мужній Воїн, який віддав життя за мирне небо України.

Проте доля вимагала від нього не лише творити красу, а й захищати її зі зброєю в руках. Протягом 2015–2018 років Володимир пройшов загартування в АТО, де служив командиром артилерійського підрозділу, займався небезпечною справою розмінування територій та навчав військової справи молоде покоління. Його бойовий досвід, мужність та відданість державі вже тоді були відзначені високими нагородами, серед яких відзнака Президента України «За участь в антитерористичній операції» та медаль «Учасник АТО».

«Він умів плекати життя у найніжніших квітах, але коли прийшла біда, без вагань став стіною на захист рідної землі. Його останній земний шлях потонув у квітах, які він так любив, відображаючи його яскраву та прекрасну душу».

У вересні 2019 року Володимир пов’язав свій шлях із залізницею, приєднавшись до колективу Нікопольської дистанції електропостачання регіональної філії «Придніпровська залізниця». Розпочавши як підсобний робітник, він швидко проявив себе та став електромонтером контактної мережі 4-го розряду. За п'ять років сумлінної праці Володя здобув щиру повагу та авторитет. Колеги згадують його як надзвичайно товариського, безвідмовного і життєрадісного хлопця, який миттєво влився в колектив і завжди приносив із собою посмішку, жарти та оптимізм. Він любив співати, танцювати, створювати навколо себе атмосферу затишку і світла.

Коли 24 лютого 2022 року розпочалася повномасштабна війна, Володимир не чекав на повістку чи виклик. Його патріотичне серце знало єдино правильний шлях — уже 7 березня 2022 року він добровольцем знову став до лав Збройних Сил України. Попереду були важкі місяці запеклих боїв на Донеччині, де він виявляв виняткову стійкість і героїзм, за що був нагороджений почесною відзнакою Міністра оборони України «Хрест доблесті».

8 грудня 2024 року під час виконання бойового завдання поблизу села Благодатне Бахмутського району Донецької області життя мужнього Воїна обірвалося. Довгі півтора року рідні та побратими трималися за тендітну ниточку надії, поки Володимир вважався зниклим безвісти. Лише у червні 2026 року, після проведення складних експертиз, страшна правда підтвердилася офіційно. На прощання з Володею прийшли сотні людей — залізничники, бойові побратими, колишні колеги-озеленювачі та односельці. Його рідний дім тонув у квітах, які нагадували про його незмінне хобі, таке ж яскраве, як і саме життя Володі.

Невимовне горе огорнуло родину, яка втратила свою найбільшу радість та опору. У глибокій скорботі залишилися любляча мама Олена Юріївна, рідні брат та сестра. Біль цієї втрати не вилікує час, але пам'ять про сина і брата завжди житиме у їхніх молитвах і серцях.

Колектив Нікопольської дистанції електропостачання та вся залізнична родина висловлюють найглибші співчуття родині, друзям та побратимам Володимира.

Світла і вічна пам'ять Глиняному Володимиру Сергійовичу. Його доблесть, посмішка та любов до життя назавжди залишаться з нами. Герої не вмирають!