Валерій КАРПЕНКО

Карпенко Валерій Анатолійович, монтер колії з незламним характером та воїн із позивним «Звіробій», назавжди залишиться в пам'яті як людина великої душі та неймовірної життєвої сили. Понад рік рідні та колеги жили надією, поки тривали пошуки, але у березні 2026 року надійшло офіційне підтвердження: Валерій загинув 13 березня 2025 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Надіївка на Покровському напрямку.

Валерій народився 11 травня 1977 року в Ніжині. Його життя було сповнене випробувань, які він долав із гідністю, що викликає глибоку повагу.

До колективу залізничників Валерій приєднався у лютому 2023 року. Працював монтером колії 3 розряду Ніжинської дистанції колії («Південно-Західна залізниця»).

Попри те, що він пропрацював на магістралі лише 2 роки, колеги запам’ятали його як надзвичайно самостійну та витривалу людину. Валерій не боявся важкої праці — загартований складним дитинством, він звик покладатися на власні сили та відповідати за кожен свій крок.

У червні 2024 року Валерій Анатолійович став на захист України. Його бойовий шлях був коротким, але сповненим справжньої воїнської звитяги.Воював у складі легендарної 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців.Пройшов пекло боїв під Вугледаром, де отримав поранення, але згодом повернувся в стрій. Його позивний «Звіробій» відображав його глибокі знання природи та внутрішню силу.

На службу Валерій вирушив не один — разом із ним була його собака, яка стала розрадою та улюбленицею для всього підрозділу.

Поза війною та роботою Валерій був надзвичайно цікавою та глибокою особистістю.

Він палко любив історію України, багато читав і мріяв подорожувати рідною землею. Знався на фітотерапії та лікарських рослинах.

Валерій встиг посадити молодий сад і розпочати ремонт у батьківській садибі. Він хотів відновити родинне гніздо, вкладаючи в цю справу всю свою любов до рідного краю.

Він був людиною, яка самостійно віднайшла матір у підлітковому віці та до останнього піклувалася про неї — це свідчить про його велике серце та здатність до глибокої відданості.

Втрата Валерія — це біль, який важко виміряти словами. У нього залишилися батько, син та брат.

Колектив Ніжинської дистанції колії висловлює найщиріші співчуття родині. Ми втратили не просто монтера колії, а справжнього Героя, чия мужність та людяність є прикладом для кожного з нас. Його сад обов'язково розквітне, а пам'ять про нього житиме у віках.

Вічна пам’ять і шана Герою Валерію Карпенку!