Григорій ЖУРИБІДА

Журибіда Григорій Олександрович, професіонал вищої кваліфікації та опора великої залізничної династії, трагічно загинув 3 квітня 2026 року. Його життя обірвалося на 42-му році під час виконання щоденного громадянського обов’язку — він просто їхав на роботу, щоб забезпечити рух потягів у рідному краї.

Григорій народився 5 травня 1983 року в селі Юрківка на Запоріжжі. Він був людиною рідкісної відданості: і своїй справі, і своїй землі, і своїй родині.

Увесь трудовий шлях Григорія був пов’язаний із пунктом технічного обслуговування (ПТО) вагонів станції Запоріжжя-Ліве. Почавши у 2003 році слюсарем, він пройшов усі щаблі майстерності, здобувши найвищий, 6-й розряд оглядача-ремонтника вагонів. Певний час Григорій успішно керував зміною на посаді старшого оглядача. Його зміна завжди була серед найкращих. Проте через складну логістику та необхідність бути ближче до родини в прифронтовій зоні, він повернувся до лінійної роботи, залишившись при цьому незаперечним авторитетом для колег.

Начальник ПТО Володимир Кузнєцов згадує його як майстра, до роботи якого ніколи не було нарікань. Його цінували за професійне «чуття» та щиру товариськість.

Григорій був старшим у родині, де залізниця стала спільною долею:

Його батько служив у воєнізованій охороні (ВОХОР) до своєї смерті у 2022 році.

Молодший брат Олександр працював пліч-о-пліч із Григорієм на тому ж ПТО, а зараз захищає Україну в лавах ЗСУ.

Попри постійну небезпеку в рідній Юрківці, Григорій не виїжджав у безпечніші регіони. Він вважав своїм обов’язком піклуватися про маму та 90-річну бабусю, які потребували його допомоги.

3 квітня 2026 року став чорним днем для всієї Придніпровської залізниці. Григорій збирався на нічну зміну. Мати проводжала сина, коли його цивільне авто атакував ворожий FPV-дрон.

«Оператор дрона не міг не бачити, що їде цивільна машина», — каже брат загиблого. Пряме влучання в лобове скло та подальший вибух не залишили Григорію шансів. Він загинув на очах у матері, залишаючись вірним своєму маршруту до останнього подиху.

Втрата Григорія Олександровича — це біль, який неможливо втамувати. Він був «Гришком» для друзів, надійним «технарем» для колег і незмінною опорою для своєї сім'ї.

Висловлюємо глибокі співчуття матері, бабусі та братам Григорія.

Колектив ПТО вагонів станції Запоріжжя-Ліве та вся Придніпровська залізниця схиляють голови у скорботі. Його ім’я назавжди залишиться в переліку тих, хто тримав українську залізницю в найважчі часи, заплативши за це найвищу ціну.

Світла пам’ять Григорію Журибіді.