Владислав ЧОРНОМОРЕЦЬ

Владислав Чорноморець народився у місті Дніпро. У 2018 році прийшов працювати на залізницю помічником машиніста електропоїзда до Дніпровського моторвагонного депо регіональної філії «Придніпровська залізниця».

Мама Владислава Оксана Олександрівна розповідає, що про залізницю син мріяв змалку, хотів стати машиністом електропоїзда. Учителька казала: «Усі діти не знають, ким хочуть стати, лише ваш Владик знає». У родині Владислава чимало залізничників: дідусь був машиністом тепловоза, тато – майстер автостопового цеху, мама – старший нарядник. Влад дуже легко влився в колектив депо. Ніколи не користувався тим, що мама обіймає керівну посаду, усе охоче вирішував сам.

З липня 2020 року Владислав служив у Збройних Сил України, потрапив до військ протиповітряної оборони в Києві. Там йому сподобалося, тому після закінчення строку у 2021 році підписав контракт на продовження служби.

А невдовзі почалася війна, і Владислав потрапив на фронт. Під селищем Кринки Херсонської області був поранений. Лікувався, проходив реабілітацію. Весь час дуже хвилювався за побратимів. Щойно одужав і — мерщій до своїх, уже на Харківщину, навіть військово-лікарську комісію не пройшов після серйозного поранення. Мама пригадує: «Я дуже переживала за сина, адже він – моя єдина дитина. Коли Владиславу запропонували вчитися на лейтенанта, радила погодитися, але він зробив свій вибір – залишився з хлопцями…»

Загинув 23-річний боєць 5 липня 2024 року внаслідок мінометного обстрілу під час виконання бойового завдання поблизу с. Стариця Харківської області. Старші побратими лагідно називали Влада «синочком», оберігали його, як могли, але сталося непоправне…

Сьогодні мама Владислава продовжує підтримувати зв’язок з бойовими побратимами Влада. Сина Оксана Олександрівна характеризує як дуже добру і чуйну людину: «Нікого в житті не образив, нікому не заздрив, не був злопам’ятним. Був дуже товариським – у селищі Таромське, де ми живемо, сина знають усі. Відкритий, компанійський. Любив футбол, був членом фан-клубу «Дніпра».

Машиніст електропоїзда Сергій Колесник, з яким Владислав працював і товаришував, розповів про друга: «Справжня людина, яка не вдає із себе когось, не грає якусь роль. Любив свою роботу, горів нею, адже мріяв про професію машиніста змалку. Працював, відпочивав, посміхався, жартував. Коли прийшла війна, у Влада навіть думки не було сховатися. Після поранення міг підшукати собі службу не на «нулі», але не залишив своїх побратимів. Справжній чоловік».

Влад збирав донати на автівку для свого підрозділу. Після його смерті мама Оксана Олександрівна доклала кошти, яких не вистачало. І вже невдовзі авто з позивним Влада на номері попрямує на «нуль» – до «своїх», як він і мріяв.

Власну родину Владислав створити не встиг.

Колектив Дніпровського моторвагонного депо глибоко сумує з приводу непоправної втрати та висловлює щирі співчуття Оксані Олександрівні, родині та близьким Владислава Чорноморця. Ми вклоняємося перед мужністю нашого колеги, який повернувся на фронт, нехтуючи безпекою заради побратимів. Його любов до родини, повага до професії та вірність друзям – це цінності, які ми збережемо. Пам'ятаємо твій подвиг, Захиснику!