Вячеслав ГУЗИНЕЦЬ

Вячеслав Юрійович Гузинець, професійний залізничник та мужній командир бойової машини, загинув 18 березня 2023 року, захищаючи Україну на Бахмутському напрямку. Майже три роки — довгих 33 місяці та 20 днів — він вважався зниклим безвісти. Лише на початку 2026 року, після тривалих експертиз ДНК, родина та колеги змогли остаточно попрощатися з Героєм. Йому було 44 роки.

Вячеслав народився 22 серпня 1978 року в селі Грушуватка на Дніпропетровщині. Його життя було тісно переплетене зі сталевою магістраллю, де він працював із великою відданістю та професіоналізмом.

Вячеслав присвятив залізниці 7 років свого трудового стажу. Свій шлях він розпочав ще у 1999 році в П’ятихатському локомотивному депо, а згодом, після тривалої перерви, повернувся до улюбленої справи.

Працював у депо Батуринська, а пізніше — слюсарем 4 розряду на пункті технічного обслуговування (ПТО) станції Терни.

Колеги згадують, що бригада була для Вячеслава справжньою родиною. Вони разом щодня долали шлях із рідних П’ятихаток до Тернів, ділячи і робочі будні, і щиру дружбу. Його цінували за старанність, майстерність та легку вдачу.

У вересні 2022 року, отримавши повістку, Вячеслав без вагань став до лав Збройних Сил України.

Воював у складі 54-ї окремої механізованої бригади імені гетьмана Івана Мазепи. Був командиром бойової машини та командував відділенням.

Його життя обірвалося поблизу міста Часів Яр. Він загинув як хоробрий воїн, виконуючи свій обов'язок перед народом України.

Довгий шлях додому та диво спадковості
Історія пошуку Вячеслава — це приклад неймовірної віри його дружини Оксани та дітей. Вони пройшли через десятки запитів, зустрічей із військовим керівництвом та ДНК-експертиз. Навіть коли надія згасала, вони продовжували шукати свого батька й чоловіка.

Особливою та щемливою є історія, яку розповіла дружина:

Під час останньої відпустки Вячеслав дуже просив дітей про онуків, наче відчуваючи, що має залишити по собі продовження. Майже одночасно у сина та доньки сталися «подвійне диво» — народилися онуки Матвій та Аделіна. На жаль, дідусь-Герой так і не встиг потримати їх на руках, але вони зростатимуть, знаючи, що їхній захисник оберігає їх з небес.

У Вячеслава залишилися мама, дружина, троє дітей та двоє онуків.

Колектив ПТО станції Терни регіональної філії «Придніпровська залізниця» з глибоким сумом схиляє голови перед подвигом свого товариша. Колеги підтримували родину весь час пошуків і супроводжували Вячеслава в останню путь усім складом зміни.

Вічна пам’ять і шана Герою Вячеславу Гузинцю!