Олександр Кіріллов

Спільнота «Залізна родина» з глибоким сумом сповіщає про трагічну загибель нашого колеги — Олександра Юрійовича Кіріллова, складача поїздів 5 розряду станції Оріхівська Запорізького регіонального відділу служби роботи станцій регіональної філії «Придніпровська залізниця».

Олександр Юрійович присвятив залізниці 33 роки свого життя, залишаючись вірним професії до останнього подиху.

Олександр народився на станції Ковильна Єсильського району Тургайської області (Казахська РСР). Згодом доля пов'язала його з Україною та залізницею. Закінчив Запорізький металургійний технікум.

Його трудовий шлях на залізничному транспорті розпочався у липні 1990 року в локомотивному депо станції Пологи, де він працював слюсарем-ремонтником 3 розряду та помічником машиніста тепловоза.

Березень 1995 – березень 1998 рр.: працював слюсарем з ремонту рухомого складу 3 розряду та оглядачем-ремонтником вагонів 4 розряду пункту технічного обслуговування Оріхівська Пологівського вагонного депо.

З грудня 1998 року і до самого дня загибелі: незмінно обіймав посаду складача поїзов станції Оріхівська.

Життя залізничника обірвалося 16 травня цього року в місті Оріхів Пологівського району Запорізької області, де він мешкав разом із родиною. Олександр разом із дружиною потрапив під щільний артилерійський обстріл ворога. Він отримав поранення, несумісні з життям. Через інтенсивний вогонь окупантів тіло загиблого кілька днів не могли вивезти з-під обстрілів.

Людмила Левченко, начальник станції Оріхівська:
«Він був надзвичайно надійним, відповідальним і грамотним працівником, дуже доброю людиною. Я б з ним у розвідку пішла не роздумуючи, бо на нього можна було покластися в усьому. Роботу складача поїздів знав назубок, у роботі був дуже педантичним, неухильно дотримувався численних інструкцій та нормативів, які вільно цитував, ще й інших застерігав, якщо ті нехтували безпековими вимогами.

Душа-людина, охоче допомагав усім, був рукастим, умілим. Чергові по станції частенько з ним радилися. На станції щодень лунало: "Сашку, Юрійовичу!", люди зверталися – і він завжди приходив на допомогу. Олександр не любив кабінетної роботи, не раз говорив: "Моє, то біля вагонів, на коліях, де воля!". Коли обстріли ворога стали смертельною загрою, багато хто залишив рідні оселі, а Саша з дружиною усе не наважувалися… Для нас його загибель – це дуже важка, непоправна втрата».

Донька Анна:
«Тато був люблячим і турботливим чоловіком та батьком. Балував мене, ні в чому не відмовляв. Переймався моїм майбутнім, хотів, щоб я отримала якісну освіту й мала роботу, яку любитиму. Тато вмів усе, міг вирішити будь-яку проблему, робив максимум, аби допомогти. Багато читав, учився новому в досвідчених людей. Уподобав роботу з деревом, власноруч зробив для спальні гарне ліжко та чимало інших речей для господарства. Любив рибалити, говорив, що там він відпочиває.

Був дуже справедливим і прагнув справедливості від інших. До всього стався дуже раціонально, виважено, ніколи не діяв похапцем, усе обдумував, критично й об’єктивно вивчав питання з усіх боків. Саме тому тато завжди давав мудрі поради — і рідним, і колегам, серед яких мав високий авторитет».

Висловлюємо щирі та найглибші співчуття рідним, близьким та друзям Олександра Юрійовича. У нього залишилися мама, брат, дружина та донька.

Колектив станції Оріхівська та вся «Залізна родина» сумують через цю непоправну втрату. Його відданість справі, мудрість та доброта назавжди залишаться в нашій пам'яті.

Вічна пам'ять і шана нашому колезі-герою!