Андрій БАБЮК

Бабюк Андрій Михайлович народився 21 січня 1972 року у місті Козятин. Після школи вступив до Вінницького автодорожнього технікуму. По закінченню навчання здійснились його дві найзаповітніші мрії: одружився та на весілля батьки подарували мотоцикл. Андрій разом із дружиною на ньому об’їздили майже всю Україну. Згодом народився син Дмитро, а далі — строкова служба, яка привела його до першої війни — Грузія, Вірменія, Азербайджан. Там отримав поранення. Закінчення строкової служби ніс у Коростені у вертолітному полку.

Трудову діяльність розпочав у депо, але згодом пішов на м’ясокомбінат. У 2010 році повернувся в локомотивне депо. Працював слюсарем-електриком з ремонту електроустаткування 4 розряду виробничого підрозділу «Локомотивне депо Козятин» регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Українська залізниця». Стаж роботи на залізниці: 7 років.

У 2014 році розпочалась війна. У 2015 році Андрій Михайлович пішов захищати своїх рідних. Два роки молодий дідусь, учасник АТО, дивився у очі смерті на Луганському напрямку, а далі — знову депо.

24 лютого 2022 року застало його у відрядженні в Миронівці. Донька зі чоловіком привезли дітей і в перший день пішли в ТРО. Далі їх занесла доля до Бахмуту, звільняли Харківську та Херсонську області. Пізніше пішов воювати син. Через рік, у 2023 році, діти прийшли у відпустку, і Андрій Михайлович не витримав та поставив дружину перед фактом: «Діти воюють, а я на дивані лежу. Завтра о 5 годині я маю вже бути у військкоматі». Дружина третій раз провела чоловіка на війну. Андрій Михайлович одразу потрапив на Покровський напрямок. За два роки був майже на всіх напрямках. На самі важкі завдання визивався іти сам. Евакуація побратимів — також він. За два роки служби — жодної втрати. Він вмів і відчував, як і кудою можна виводити хлопців. Він настільки ювелірно виконував всі поставленні завдання, що отримав позивний «Ювелір». Хлопці поважали його та говорили сміючись: «Ти щасливчик, Ювелір».

Третього липня отримав важке поранення, переніс 5 операцій, зупинка серця, реанімація. Дружина весь час була поруч, підтримувала як могла, вірила та сподівалась. Лікарі робили все можливе, але на жаль 22 липня 2025 року не стало справжнього патріота із загостреним відчуттям справедливості, щирого та небайдужого Бабюка Андрія Михайловича, який боровся за свою землю, за свій дім. Він хотів повернутися з Перемогою.

Веселий, добрий, впевнений у собі чоловік допомагав та підтримував всіх, хто потрапляв у поле його зору.

У Андрія залишились дружина, діти та онуки. Висловлюємо глибокі співчуття родині та близьким.

Колектив локомотивного депо Козятин глибоко сумує з приводу непоправної втрати. Вічна пам'ять і шана Герою!