Іван РЕШЕТНЯК

Придніпровська залізниця та вся Україна втратили рідкісного таланту фахівця, відданого друга й безстрашного воїна. Іван народився у селі Знаменівка Новомосковського району Дніпропетровської області. Своє покликання знайшов рано: закінчивши Дніпропетровський технікум залізничного транспорту, він у липні 2009 року прийшов працювати до дистанції електропостачання Нижньодніпровськ-Вузол, де незмінно й сумлінно трудився аж до початку великої війни.

Протягом 16 років Іван віддавав свої сили та знання залізниці. Завдяки високій технічній грамотності, працьовитості та сміливості він швидко й цілком заслужено виріс до електромонтера контактної мережі найвищого, 6-го розряду. Начальник району контактної мережі згадує його як «верховика від Бога» з розумною головою на плечах, який виконував найскладніші високогірні роботи й ніколи не ховався за спинами колег. Іван був справжньою «душею» свого колективу — товариським, безвідмовним, надійним. Разом із колегами у вільний час він любив збирати гриби у чудових лісах поблизу рідного села чи рибалити.

У лютому 2022 року, маючи повне право на бронювання як надцінний для інфраструктури спеціаліст, Іван прийняв рішення серця — пішов на фронт добровольцем. Під позивним «Вано» він мужньо боронив рідну землю. У січні 2025 року під запеклим Бахмутом дістав важке поранення. Після тривалого й складного лікування він мав законну можливість комісуватися, проте не зміг залишити своїх — повернувся на передову до побратимів.

За виняткову мужність та героїзм Іван Решетняк був нагороджений орденом «За мужність» III ступеня, медаллю «За військову службу Україні», почесним нагрудним знаком Головнокомандувача ЗСУ «Золотий Хрест», нагрудним знаком «Учасник бойових дій» та медаллю «Східний фронт».

5 травня 2026 року у місті Краматорськ Донецької області внаслідок підступного ворожого обстрілу життя воїна-залізничника обірвалося.

У мирному житті Іван був надзвичайно спокійним, терплячим та врівноваженим чоловіком із «золоми руками». Він захоплювався технікою, міг годинами клопітливо працювати над мікросхемами чи ремонтувати власний мотоцикл та машину. Був вправним господарем, який плекав свій сад і виноградник. Понад усе на світі він любив свою родину — дружину Світлану та двох маленьких донечок, яких завжди балував смаколиками й оточував безмежною батьківською ніжністю. У людях він понад все цінував справедливість і відданість, і сам став втіленням цих чеснот.

У Івана залишилися батьки, сестра, дружина та двоє доньок. Цей біль не загоїть час, але подвиг Героя назавжди записаний золотими літерами в історію нашої перемоги.

Колектив дистанції електропостачання Нижньодніпровськ-Вузол регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Укрзалізниця» висловлює найглибші співчуття родині полеглого захисника. Ми схиляємо голови у скорботі за нашим дорогим колегою. Світла пам’ять про Івана, його відвагу та щире серце житиме вічно.

Вічна пам’ять нашому Герою!