Руслан ДІЛЬ

29 жовтня 2026 року обірвалося життя людини, яка майже три десятиліття присвятила залізниці.

Руслан Миколайович народився 10 червня 1978 року в місті Синельникове Дніпропетровської області. Свій трудовий шлях на залізниці розпочав у серпні 1996 року після закінчення Дніпропетровського професійно-технічного училища № 58. Пройшовши професійний шлях від помічника машиніста електровоза до машиніста електровоза.

Особливо важливим і непростим став період його роботи на Запорізькому регіоні від початку повномасштабного вторгнення. У цей надзвичайно складний для країни час Руслан Миколайович був безпосередньо залучений до перевезення евакуаційних поїздів, якими вивозили людей із небезпечних територій, а також здійснювали евакуацію техніки. Працюючи в умовах воєнної небезпеки, він допомагав забезпечувати перевезення людей і майна, виконуючи відповідальні завдання в той час, коли залізниця стала справжнім порятунком для тисяч українців.

За кожним таким рейсом стояли людські долі, тривога за життя пасажирів, відповідальність за безпеку руху та усвідомлення того, наскільки важливо вчасно доправити людей у безпечніше місце. У складних умовах воєнного часу Руслан Миколайович продовжував виконувати свою роботу, залишаючись вірним професії та залізничному обов’язку. Його праця стала частиною великої справи залізничників, які з перших днів повномасштабної війни допомагали рятувати людей, організовували евакуацію та підтримували рух там, де залізниця була життєво необхідною.

Та найстрашніше в цій історії те, що людина, яка від початку повномасштабної війни допомагала іншим дістатися безпечного місця, сама загинула під час поїздки залізницею, повертаючись додому.

29 жовтня 2026 року Руслан Миколайович перебував у черговій відпустці та повертався додому. Він прямував залізничним транспортом зі станції Жмеринка до станції Дніпро-Головний, звідки мав здійснити пересадку на міжрегіональний електропоїзд у напрямку Запоріжжя.

О 10 годині 54 хвилини на станції Дніпро-Головний стався ворожий удар по залізничній інфраструктурі та поїзду. Унаслідок цієї трагічної події Руслан Миколайович загинув.

Він просто повертався додому. До рідних, до звичного життя, до людей, які чекали на нього, не підозрюючи, що ця дорога стане останньою.

Найбільший біль цієї втрати — у родині, для якої Руслан Миколайович був сином, батьком, братом і рідною людиною. Після нього залишилися двоє дітей: син Ростислав, якому 26 років та донька Поліна, якій 21 рік. Залишилася мати — Тетяна Іванівна, для якої він назавжди буде її сином, найдорожчою людиною, чиє життя вона пам’ятатиме від першого подиху до останньої миті. Залишилася сестра Марина зі своєю родиною, для якої ця втрата стала непоправним горем.

Неможливо знайти слова, які могли б утішити материнське серце. Неможливо передати біль дітей, які втратили батька. Неможливо заповнити порожнечу, що залишається після раптового відходу близької людини. Є лише пам’ять, любов і біль, який не зникає, адже разом із людиною йде частина родинного світу, спільних спогадів, надій і майбутнього.

Для колективу Руслан Миколайович назавжди залишиться досвідченим залізничником, який багато років свого життя віддав обраній професії. За його плечима — роки напруженої праці, непрості будні, відповідальні завдання та відданість справі, яка стала невіддільною частиною його життя.

Особливе місце в його професійній біографії назавжди посідатиме робота в умовах повномасштабної війни, коли залізничники, ризикуючи власною безпекою, продовжували виконувати свою місію та допомагали людям.

Його трудовий шлях — це частина історії нашого підприємства, а пам’ять про нього назавжди залишиться в серцях тих, хто працював із ним поруч.

Сьогодні ми схиляємо голови в глибокій скорботі. Розділяємо біль родини, висловлюємо щирі співчуття матері Тетяні Іванівні, дітям Ростиславу та Поліні, сестрі Марині, усім рідним і близьким Руслана Миколайовича.

Жодні слова не здатні повернути людину, життя якої безжально обірвалося. Але пам’ять про неї залишається — у серцях рідних, у роках чесної праці, у добрих справах, у врятованих долях тих, кому допомагала залізниця, і в людях, які пам’ятатимуть її не за останньою миттю, а за всім життям, яке вона прожила. Світла пам’ять про Руслана Миколайовича Діля назавжди залишиться в наших серцях.

Сумуємо разом із родиною. Поділяємо невимовний біль цієї втрати.

Вічна пам’ять.