Роман САВКЕВИЧ

Роман Савкевич був людиною з великим і чуйним серцем, талановитим майстром, вірним другом і люблячим онуком. Його життя, що обірвалося так передчасно і трагічно внаслідок ворожої атаки 14 червня 2026 року, було прикладом неймовірної стійкості, професіоналізму та тихої, але глибокої доброти.

Роман народився у мальовничому Криму, в селі Петрівка Червоногвардійського району. Доля змалечку випробовувала його на міцність — він рано втратив батьків. Його вихованням займалися старші покоління родини: спочатку прадід із прабабусею, а згодом — дідусь та бабуся, до якої Роман упродовж усього життя ставився з особливою ніжністю та трепетом.

Попри життєві труднощі, він зростав різнобічною та творчою дитиною: навчався музики, грав на скрипці та з натхненням займався у театральному гуртку. Проте з часом верх взяла інша пристрасть — любов до техніки. Отримавши професійну освіту, Роман пов’язав свою долю із залізницею, якій безкомпромісно віддав 22 роки свого життя.

Його залізничний шлях розпочався на зламі тисячоліть, у 2000 році, в Пасажирському вагонному депо «Запоріжжя-1». Роман швидко здобув авторитет, і йому довіряли найвідповідальнішу місію — випуск у рейси пасажирських поїздів.

Згодом його професійний дім перемістився до вагонного депо «Запоріжжя-Ліве», де він працював оглядачем-ремонтником вагонів 5 розряду. Колеги та керівництво згадують його як бездоганного фахівця.

«Йому можна було доручити найскладніші виробничі завдання. Якісно виконував технічне обслуговування вагонів, виявляв та усував несправності. Коли почалася війна, він навіть перебрався до міського гуртожитку, поближче до роботи, щоб безперешкодно добиратися на зміну. У колективі його поважали за професійну майстерність та товариськість»,
— Володимир Кузнецов, начальник ПТО станції Запоріжжя-Ліве.

Поза важкою працею Роман залишався в душі тим самим хлопчиком, який любив мистецтво. Його головним захопленням був рок. Він досконало знався на музичних гуртах, не пропускав концертів у Запоріжжі та щиро радів цим моментам свободи й драйву.

Він не встиг створити власну родину, але всю свою нерозстрачену любов віддавав рідним. Роман був неймовірно дбайливим: регулярно їздив у селище Кушугум до своєї бабусі, допомагав їй по господарству, своїми руками ремонтував будинок. Саме під час однієї з таких поїздок, коли він просто їхав провідати дорогу людину, його життя забрала війна...

Роман мріяв про прості й такі важливі для кожного речі: спокійне і мирне небо, улюблену роботу, зустрічі з друзями та затишні вечори з рідними.

Світлий спомин про Романа Савкевича назавжди залишиться в пам'яті його колег, друзів та родини.

Глибокі співчуття найближчим людям Романа — його бабусі, тітці Олені та двоюрідному брату.

Колектив ПТО вагонів станції Запоріжжя-Ліве та вся залізнична родина сумують через цю непоправну втрату. Тихий, добрий, надійний та талановитий — таким Роман залишиться у наших серцях назавжди.

Вічна і світла пам'ять Тобі, Романе.