Володимир ПЕЛЕЦЬКИЙ

Під час війни праця на залізниці — це щоденний подвиг. Володимир виконав свій обов'язок до кінця. Його серце зупинилося після запеклої боротьби за життя...»

16 червня 2026 року став фатальним днем для Павлоградської дистанції сигналізації та зв’язку. Повертаючись після важкої робочої зміни на станції Миколаївка-Донецька, автомобіль із залізничниками потрапив під підступний удар ворожого FPV-дрона. Колега Володимира, Володимир Черевань, загинув на місці.

Володимир Пелецький отримав тяжкі поранення. Майже три тижні лікарі Дніпропетровської обласної клінічної лікарні ім. І.І. Мечникова та родина виборювали його життя. На жаль, 4 липня 2026 року серце залізничника зупинилося.

Володимир присвятив залізниці понад 30 років свого життя, ставши висококласним фахівцем, який досконало знав і любив свою справу.

Освіта: У 1987 році закінчив Дніпропетровський індустріальний технікум за спеціальністю «технік-електрик».

У серпні 1993 року влаштувався до Павлоградської дистанції сигналізації та зв’язку (Придніпровська залізниця).

Працював електромеханіком у бригаді № 19 виробничої дільниці зв’язку. Забезпечував безперебійний зв'язок від Роз’їзду 5 км до станцій Слов’янка та Петропавлівка.

У 2025 році за сумлінну працю був нагороджений Подякою АТ «Укрзалізниця», яку йому особисто вручив голова Правління Олександр Перцовський.

З початком повномасштабної війни Володимир Володимирович неодноразово ліквідовував наслідки бойових дій, відновлюючи критично важливу інфраструктуру залізниці під загрозою для життя.

Олександр Цапенко, начальник Павлоградської дистанції:

«На малу батьківщину він повернувся, бо тут разом з дружиною Наталією вирішили звити своє родинне гніздо. А наш колектив отримав гарного фахівця, людину, яка досконально опанувала свою справу. Весь колектив радів за колегу, коли він отримав заслужену нагороду від Укрзалізниці».

Ігор Дударєв, головний інженер дистанції:

«Головна риса Володимира – він завжди готовий був підставити плече, допомогти в будь-якій справі. Він не ділив роботу на свою і чужу. Ставав пліч-о-пліч з нами і допомагав у монтажі обладнання... І Володимир був завжди у числі перших, хто брався за справу».

Володимир Володимирович мав не лише золоті руки, а й велике, чуйне серце. Разом із дружиною Наталією вони побудували дім, посадили сад та виховали прекрасну доньку Юлію.

До заслуженого відпочинку Володимиру залишалося менше року. Він мріяв займатися улюбленим землеробством на пенсії та дуже хотів побавити майбутніх онуків...

Донька Юлія Пелецька згадує останні дні батька:

«Останні тижні я провела поруч з татом у лікарняній палаті. Коли він приходив до тями, ми говорили з ним про все: його дитинство, навчання, роботу, згадували спільні моменти, які так об’єднували нашу родину. Це було так щемно! Тим складніше було прийняти його смерть».

Висловлюємо найглибші та найщиріші співчуття родині, близьким, друзям та всьому колективу Павлоградської дистанції сигналізації та зв’язку.

Світла пам’ять про Володимира Володимировича Пелецького — працьовитого, надійного та мужнього чоловіка — назавжди залишиться в серцях тих, хто його знав, та в історії української залізниці.

Вічна пам'ять і шана Герою праці!