Михайло ГОЛОВЧАК

Світлий, шляхетний, відданий своїй родині, професії та Батьківщині — таким у серцях близьких, колег і побратимів назавжди залишиться Михайло Степанович Головчак. Людина великої честі, чиє життя стало прикладом безумовного професіоналізму та найвищої жертовності.

Михайло народився 19 листопада 1969 року в мальовничому селі Сянки Турківського району на Львівщині. Він зростав у великій, дружній та затишній родині залізничників разом із братом та трьома сестрами. Саме тут, у колі найрідніших, сформувалися його головні цінності: чесність, працелюбність і глибока людяність.

Справі свого життя — залізниці — Михайло Степанович присвятив понад 36 років. Його кар'єра була взірцем поступового та впевненого зростання:

1989 рік: розпочав свій шлях прийомоздавальником вантажу та багажу на Львівській залізниці.

1997 рік: після закінчення Дніпропетровського інституту інженерів залізничного транспорту працював черговим по станції, згодом — начальником рідної станції Сянки, а потім ревізором Ужгородського відділення.

З 2002 року: обіймав відповідальні керівні посади в Київській дирекції Південно-Західної залізниці.

З 2016 року: став важливою частиною колективу філії «Українська залізнична швидкісна компанія» АТ «Укрзалізниця», згодом працюючи інженером 1-ї категорії управління експлуатації апарату управління філії «Пасажирська компанія».

Для колег Михайло Степанович був не просто професіоналом найвищого рівня та мудрим порадником. Він був людиною, яка ніколи не боялася труднощів, завжди прагнула найкращого результату і вміла згуртувати команду. Його поважали за принциповість, відкритість і рідкісну готовність завжди прийти на допомогу.

Коли над Україною нависла смертельна небезпека, Михайло Степанович без вагань залишив цивільне життя і став на захист рідної землі. З 18 березня 2022 року головний сержант Михайло Головчак мужньо виконував свій військовий обов'язок у лавах елітної 81-ї окремої аеромобільної бригади.

9 червня 2022 року в запеклому, важкому бою з російськими окупантами поблизу села Богородичне Краматорського району Донецької області Михайло Степанович прийняв свій останній бій.

Шлях додому був довгим і болісним — протягом майже чотирьох років воїн офіційно вважався зниклим безвісти. І лише у квітні 2026 року складна ДНК-експертиза повернула Герою його ім'я, остаточно підтвердивши загибель. До останнього подиху він залишався вірним військовій присязі, віддавши життя за волю та майбутнє України.

«Він був надійним другом, мудрим порадником та відповідальним товаришем. Його доброзичливість, порядність і вміння підтримати у складну хвилину назавжди залишаться у пам’яті всіх, хто його знав».

У Михайла Степановича залишилися згорьована мати, брат, сестри та кохана дружина. Висловлюємо найглибші, щирі співчуття родині, друзям, колегам-залізничникам та бойовим побратимам полеглого Захисника.

Світла пам’ять і вічна слава Герою, який тримав небо над нами!