Василь ГРИЦЮК

Василь народився 23 серпня 1980 року в мальовничому селі Саджавка Надвірнянського району на Івано-Франківщині. Він зростав у дружній та затишній родині разом із братом. Саме тут, у колі найрідніших людей, сформувалися його головні життєві орієнтири: чесність, працелюбність, залізна принциповість та глибока, щира людяність.

Справі свого життя — українській залізниці — Василь Романович присвятив понад 17 років. Його професійний шлях був сповнений невпинної праці:

З 2003 року він щорічно забезпечував літні перевезення, працюючи провідником пасажирських вагонів у вагонній дільниці станції Київ-Пасажирський.

З 2009 року пов'язав свою долю з рідним краєм, обійнявши посаду провідника у виробничому підрозділі «Пасажирське вагонне депо Чернівці» філії «Пасажирська компанія» АТ «Укрзалізниця».

Для колег Василь Романович був не просто професіоналом найвищої марки та мудрим порадником. Він був людиною, яка ніколи не відступала перед труднощами, завжди прагнула бездоганного результату і вміла згуртувати навколо себе команду. Його поважали за відкритість, надійність та рідкісну готовність безвагально прийти на допомогу кожному.

Коли над Україною нависла смертельна небезпека, Василь Романович без вагань залишив цивільну працю і став до лав захисників. З 24 квітня 2025 року молодший сержант Василь Грицюк мужньо виконував свій військовий обов'язок. Як командир відділення штурмового батальйону 225-го окремого штурмового полку 3-ї окремої штурмової бригади, він отримав надзвичайно символічний та влучний позивний — «Провідник». На фронті він так само, як і в мирному житті, впевнено вів людей за собою крізь будь-які бурі.

29 листопада 2025 року під час виконання складного бойового завдання у складі розвідгрупи в районі н.п. Миропілля Сумської області, «Провідник» прийняв свій останній, запеклий бій з окупантами.

Шлях додому виявився довгим і болісним. Довгі місяці воїн офіційно вважався зниклим безвісти. Лише у червні 2026 року складна ДНК-експертиза повернула Герою його славне ім'я. До останнього подиху він залишався вірним військовій присязі, віддавши життя за волю, свободу та майбутнє України.

У Василя Романовича залишилися згорьовані батько та мати, любячий брат і два крила його продовження на землі — сини Владислав та Петро.

Висловлюємо найглибші та найщиріші співчуття родині, друзям, великій залізничній родині АТ «Укрзалізниця» та бойовим побратимам полеглого Захисника. Розділяємо цей невимовний біль разом із вами.

Доброзичливість, порядність і вміння підтримати у найскладнішу хвилину — це те, що ворог ніколи не зможе стерти. Пам'ять про Василя Романовича Грицюка житиме вічно.

Світла пам’ять і вічна слава Герою, який тримав небо над нами!