Володимир ЧЕРЕВАНЬ

Світлий, шляхетний, із золотими руками та надзвичайною душею — Володимир Вікторович Черевань був одним із тих, на кому тримається безпека, надійність та життя української залізниці. Його земний шлях обірвався підступно й трагічно на рідній Дніпропетровщині, але світла пам'ять про нього назавжди залишиться в серцях тих, хто його знав, любив і поважав.

Володимир народився 3 жовтня 1990 року в селі Слов’янка на Дніпропетровщині. Свій професійний вибір зробив свідомо, закінчивши коледж електрифікації Дніпропетровського державного аграрного університету.

Півтори декади свого життя — цілих 15 років — він невтомно віддав Придніпровській залізниці:

2010 рік: розпочав трудовий шлях електромеханіком дільниці 1 групи Павлоградської дистанції сигналізації та зв’язку.

Зусилля та майстерність: працював електромонтером з ремонту та обслуговування пристроїв СЦБ (сигналізації, централізації та блокування), постійно вдосконалюючи свої навички.

З січня 2014 року: незмінно й віддано трудився електромеханіком дільниці І групи, забезпечуючи стабільність залізничного руху в найскладніші для країни часи.

«Він міг усе, мав відмінні знання з обслуговування пристроїв СЦБ. Світла голова, золоті руки, — згадує начальник Павлоградської дистанції Олександр Цапенко. — Колеги до Володі ставилися з щирою повагою, звали його між собою поважно "дядя Вова", хоча він багатьом у сини годився. Він був напрочуд вихованим, настільки інтелігентним, що викликав захоплення».

Володимир був вродливим не лише зовні, а й своєю глибокою, безконфліктною та мудрою душею. Він успадкував любов до землі від батька-агронома: обожнював поратися в садку, доглядати за деревами, а весь свій дім облаштував та побудував власними руками.

Для друзів Володимир став справжнім братом за духом. Його дитячий товариш Роман Пелецький ділиться:

«Володя був людиною, для якої не було чужої біди. Готовий прийти на допомогу кожному, хто її потребував. Якщо можна було допомогти, він робив усе, що міг... Я міг приїхати ввечері до нього, просто щоб дізнатися, як справи, почути його голос».

Володимир Черевань загинув як герой трудового фронту. 16 червня 2026 року, повертаючись разом із колегою на автомобілі після важкої робочої зміни на станції Миколаївка-Донецька, на автошляху між селами Водолазьке та Слов’янка вони потрапили під підступний удар ворожого FPV-дрона.

Його раптова смерть стала невимовним шоком для всієї великої залізничної родини. Мабуть, такі чисті та світлі люди дійсно потрібні не лише на землі, а й Богові.

У Володимира залишилися згорьовані мама та брат.

Висловлюємо найглибші співчуття рідним, близьким та колективу Павлоградської дистанції сигналізації та зв’язку. Робота залізничника в часи війни — це щоденний тихий подвиг, і Володимир виконав свій обов'язок до кінця.

Вічна і світла пам'ять Володимиру! Спочивай з миром, Залізничнику.