Володимир ЧЕРЕВАНЬ
Світлий, шляхетний, із золотими руками та надзвичайною душею — Володимир Вікторович Черевань був одним із тих, на кому тримається безпека, надійність та життя української залізниці. Його земний шлях обірвався підступно й трагічно на рідній Дніпропетровщині, але світла пам'ять про нього назавжди залишиться в серцях тих, хто його знав, любив і поважав.
Володимир народився 3 жовтня 1990 року в селі Слов’янка на Дніпропетровщині. Свій професійний вибір зробив свідомо, закінчивши коледж електрифікації Дніпропетровського державного аграрного університету.
Півтори декади свого життя — цілих 15 років — він невтомно віддав Придніпровській залізниці:
2010 рік: розпочав трудовий шлях електромеханіком дільниці 1 групи Павлоградської дистанції сигналізації та зв’язку.
Зусилля та майстерність: працював електромонтером з ремонту та обслуговування пристроїв СЦБ (сигналізації, централізації та блокування), постійно вдосконалюючи свої навички.
З січня 2014 року: незмінно й віддано трудився електромеханіком дільниці І групи, забезпечуючи стабільність залізничного руху в найскладніші для країни часи.
«Він міг усе, мав відмінні знання з обслуговування пристроїв СЦБ. Світла голова, золоті руки, — згадує начальник Павлоградської дистанції Олександр Цапенко. — Колеги до Володі ставилися з щирою повагою, звали його між собою поважно "дядя Вова", хоча він багатьом у сини годився. Він був напрочуд вихованим, настільки інтелігентним, що викликав захоплення».
Володимир був вродливим не лише зовні, а й своєю глибокою, безконфліктною та мудрою душею. Він успадкував любов до землі від батька-агронома: обожнював поратися в садку, доглядати за деревами, а весь свій дім облаштував та побудував власними руками.
Для друзів Володимир став справжнім братом за духом. Його дитячий товариш Роман Пелецький ділиться:
«Володя був людиною, для якої не було чужої біди. Готовий прийти на допомогу кожному, хто її потребував. Якщо можна було допомогти, він робив усе, що міг... Я міг приїхати ввечері до нього, просто щоб дізнатися, як справи, почути його голос».
Володимир Черевань загинув як герой трудового фронту. 16 червня 2026 року, повертаючись разом із колегою на автомобілі після важкої робочої зміни на станції Миколаївка-Донецька, на автошляху між селами Водолазьке та Слов’янка вони потрапили під підступний удар ворожого FPV-дрона.
Його раптова смерть стала невимовним шоком для всієї великої залізничної родини. Мабуть, такі чисті та світлі люди дійсно потрібні не лише на землі, а й Богові.
У Володимира залишилися згорьовані мама та брат.
Висловлюємо найглибші співчуття рідним, близьким та колективу Павлоградської дистанції сигналізації та зв’язку. Робота залізничника в часи війни — це щоденний тихий подвиг, і Володимир виконав свій обов'язок до кінця.
Вічна і світла пам'ять Володимиру! Спочивай з миром, Залізничнику.
Запали вогонь пам’яті
Поділіться спогадом
Працювали разом? Знали особисто? Лишіть спогад, щоб пам’ять жила вічно.
Працював із Володимиром в одній бригаді. Він прийшов у дистанцію молодим юнаком, а я вже був майже пенсіонером. І такої талановитої молоді я ще не зустрічав. Володимир дуже швидко опанував наше непросте ремесло сигналізації та зв'язку. Кмітливий, розумний хлопець із золотими руками, він став не лише незамінним фахівцем, а й справжнім товаришем.
Уже будучи на пенсії, ми часто спілкувалися з Володею. З ним було напрочуд легко й цікаво вести розмови на найрізноманітніші теми.
Неможливо повірити в цю страшну правду. Назавжди збережу в серці світлу пам'ять про цього талановитого, порядного, доброго хлопця.
Найщиріші співчуття рідним і близьким Володимира. Світла йому пам'ять.
Сьогодні наше серце стало важчим. Ми втратили не просто колегу — ми втратили Людину з великої літери. Добру, щиру, відповідальну, чуйну. Людину, яка була справжнім професіоналом своєї справи й залишила по собі повагу, вдячність і теплі спогади.
Це біль, який розділив увесь наш колектив. Такі люди не забуваються. Вони назавжди залишаються в наших серцях, у пам'яті та в кожному доброму спогаді.
Світла, добра і вічна пам'ять… Щиро співчуваємо рідним і близьким. Нехай сил вистачить пережити це непоправне горе, а пам'ять про нього завжди буде світлою.
Мій колега був доброю, надійною та скромною людиною. Ставився до інших із повагою та гідністю.
Це була людина, чия порядність проявлялася не в гучних словах, а в простих щоденних вчинках.
Саме таким я його і запам'ятаю — людиною з великим серцем, яка несла світло й добро.
Нестерпно боляче усвідомлювати, що життя такої людини так жорстоко і підступно обірвалось.
Першими уходять найкращі...
Світла пам'ять.
Щирі співчуття його рідним, близьким і всім, хто його любив.
